Тетяна Домашенко народилася 3 вересня 1954 року в мальовничому селі Рокита на Полтавщині.

         До школи малу Тетянку виховувала бабуся Мотря, яка подарувала їй багатющий світ поезії і казки.

         Вірші Тетянка почала писати ще в п’ятому класі. Тоді дівчинка, доторкнувшись до високого й світлого СЛОВА, ще не знала, що душа її в полоні у поетичної музи, яка вже визначила всю її подальшу долю.

         У 1970 р. В районній газеті була перша публікація ( вірш, присвячений учителю). Але перша поетична збірка «Калинове намисто» вийшла лише в 2000 році у видавництві «Каменяр».

Наступні дві збірки «Озовітесь – мати кличе» (2001 р.) та «Дві дороги» (2004 р.) вийшли у видавництві «Духовна вісь». У літературу Тетяна Домашенко ввійшла зрілою поетесою, маючи вагомий творчий доробок за десятки літ.

Її вірші – не просто слова, навіть не крик душі. Це стан, в якому вона перебуває постійно. Ким би не працювала Тетяна Михайлівна – чи агрономом в юності, чи педагогом в зрілості, старшим науковим працівником музею в Миргороді, чи директором музею м. Вишневого, головним редактором міської газети, чи директором видавництва – поезія органічно впліталася у всю її повсякденну роботу:

Чи борщ варю, чи в хаті прибираю,

Чи сапкою збиваю лободу,

Що б не робила, я завжди співаю:

Так мабуть написалось на роду.

                   ***

Я віршами і думаю й страждаю,

Я віршами і плачу, і сміюсь,

Я віршами караюся і каюсь,

І віршами я Богу помолюсь.